Вигадані хвороби або іпохондрія: що це і як боротися?

Кожен п’ятий житель Землі відчував панічну атаку, кожен сотий − схильний до постійних нападів страху. Разом з панічними атаками в життя цих 70-ти мільйонів людей приходять іпохондрія, депресія і безліч фобій. Редакція «WELL» дізналась, що таке іпохондрія, як вона може зламати життя і як з нею боротися.

Чудовий приклад іпохондрії представлений в п’єсі відомого драматурга Мольєра «Уявний хворий» (1673 рік), де в художній формі представлений образ пацієнта, що не відрізняється від сучасних описів іпохондричного хворого у психіатричній літературі. У цьому творі блискуче описано, як якийсь чоловік все життя стежить за станом зовнішнього вигляду і своїх фізіологічних відправлень, а також виконує величезну кількість непотрібних рекомендацій безлічі лікарів.

Іпохондричний синдром − це стан постійного перебільшеного побоювання за своє здоров’я, безпідставна впевненість в наявності у себе тієї чи іншої серйозної хвороби.

Даний стан спостерігали у своїх пацієнтів ще лікарі стародавнього Риму. Так, Гален припускав, що в іпохондричних особистостей підвищується вироблення «чорної жовчі», що локалізується захворювання під хрящовими відділами ребер, звідси і пішла назва синдрому: іпохондричний − хвороба надчеревної ділянки.

Причини розвитку іпохондричного синдрому
Причини розвитку іпохондричного синдрому на сьогоднішній день повністю не вивчені. Ймовірно, він виникає у емоційно нестабільних осіб в разі впливу на них одного або відразу декількох факторів ризику, таких, як:

• особливості особистості: тривожні, недовірливі люди більш схильні до розвитку іпохондрії;

• серйозні хвороби, перенесені пацієнтом в дитячому віці; • надмірна заклопотаність матері здоров’ям дитини (в зрілому віці можуть зберегтися побоювання людини щодо захворювання, яке мати підозрювала, або якого дуже боялася в минулому);

• фізичне або сексуальне насильство в минулому; • емоційна скупість: невміння або небажання висловлювати свої емоції;

• висока чутливість до стресів;

• песимістичне ставлення до життя;

• смерть близької людини через серйозну хворобу;

• регулярне спілкування зі страждаючими невиліковною хворобою людьми;

• наявність близьких родичів, що страждають іпохондрією;

• неправильне сприйняття поняття «здоров’я» (думка, що даний стан не може супроводжуватися будь-якими змінами об’єктивного статусу людини, в цьому випадку будь-який, навіть мінімальне, відчуття дискомфорту розцінюється як серйозна хвороба).

Варіанти іпохондричного синдрому
Реакція адаптації у вигляді порушення емоцій і поведінки. Триває до 6-ти місяців від появи перших симптомів. Виникає як реакція у відповідь на різні психотравмуючі події або реальні серйозні захворювання.
Іпохондричний розлад характеризується постійними нав’язливими побоюваннями з приводу наявності у хворого одного або декількох захворювань, які він вважає серйозними і навіть невиліковними. Не слід плутати розлад з описаною вище реакцією адаптації, яка може бути просто відповіддю на психотравмуючий фактор або важку соматичну
патологію. Тимчасові рамки – від 6 місяців до 3-х років. В межах цього періоду вважається можливим повернути хворого до повсякденного життя, однак тут величезну роль, крім медикаментозного ліування, займає бажання пацієнта і психотерапевтична робота.
Після 3-х років від початку перших симптомів іпохондричних порушень розвивається іпохондрична зміна особистості. Це безповоротний етап іпохондричної патології. Іпохондрична симптоматика стає незалежною від зовнішніх факторів і перетворюється в особистісні риси. Такий поділ іпохондрії за часом вказує на можливість цього розладу стати безповоротним. Клінічна картина поступово посилюється, якщо не робиться відповідне лікування. І з часом хворий випадає з колишнього соціального життя, припиняє ходити на роботу, спілкуватися з близькими.

Центром усього світу для нього стає «пані недуга», хоча насправді (що дуже прикро) її-то і немає. І хворий стає інвалідом, адже він уже дезадаптований в суспільстві і в сім’ї.

Лікування іпохондрії
Особливу небезпеку для тих, хто страждає іпохондрією представляють різні «народні цілителі». Люди звертаються за допомогою до уявних фахівців, які відразу ж знаходять у них страшні захворювання, підкріплюючи тим самими і без того хворобливі переживання. Потім кажуть, що здатні вилікувати їх за короткий термін. Однак, через деякий час іпохондричні переживання з’являються знову, з ще більшою інтенсивністю.
В одній з газет 17 століття було розміщено рекламне оголошення, що викликає посмішку: «Метод лікування іпохондрії доктора Миколаєва шляхом масажу прямої кишки з одночасним поплескуванням по потилиці». З цього часу мало що змінилося, шарлатани існують і в медицині, на превеликий жаль.

Щоб допомогти собі на ранній стадії захворювання, а також запобігти його розвиток, слід:
• не захоплюватися занадто глибоко медициною, не вивчати детально хвороби і їх симптоми;

• дотримуватися режиму сну: повноцінний відпочинок зменшує явища депресії і тривожності;

• вести активний спосіб життя, займатися будь-яким видом спорту – тим, який більше подобається; у фізично активної людини немає часу на думки про хвороби;

• виключити або хоча б мінімізувати стреси: вони виснажують нервову систему, роблячи її більш схильною до різного роду розладів;

• навчитися розслаблятися: для цієї мети підійдуть ванни, улюблена музика, йога, особисті захоплення, заняття творчістю.

Багато фахівців в якості методів лікування застосовують аутотренінги, гіпноз, навчають пацієнта медитації. Оскільки іпохондрія є захворюванням конкретної особистості, повністю позбутися від неї практично неможливо. Крім того, багато хворих рідко усвідомлюють глибину своєї проблеми, залишаючись з нею на все життя. На жаль, психічна патологія
для багатьох пацієнтів є чимось жахливим, тим, про що не можна навіть думати, не те щоб говорити вголос. Однак, поки хворий тягне час, заперечуючи психічну природу свого захворювання або соромлячись звернутися за допомогою до психіатра, хвороба прогресує, і хворий все більше замикається в ній, втрачаючи соціальну адаптацію.
Родичам хворого потрібно розуміти, що іпохондрична фіксація на своїх хворобливих переживаннях може бути прихованим сигналом про допомогу. Людина просто намагається привернути увагу до себе, можливо, тут необхідно переглянути відносини в родині. В цьому якраз і допоможе психолог, психотерапевт і психіатр. Вихід завжди є, якщо тільки цього дуже захотіти!

Поделиться: